Начальник Генерального штабу генерал-полковник Конрад фон Гетцендорф вирішив стримати натиск росіян в передгір’ї Карпат, спираючись на р. Дністер, змусити їх максимально втратити матеріальні і людські ресурси, щоб вони підійшли виснаженими до основної лінії оборони в Карпатах і Татрах, прохід між якими закривала першокласна фортеця Перемишль. По дністровській лінії оборони ключовими мали бути подвійні тет-де-пони (передмостові укріплення) у Галичі, Миколаєві та Самборі, з яких головна роль відводилася Миколаєву. Фортеця Миколаїв була останнім словом фортифікації початку ХХ ст. При її будівництві були застосовані останні досягнення інженерної та артилерійської техніки. Укріплялися також переправи у Жидачеві, Роздолі, допоміжні позиції намічалися у Стрию та на р.Верещиці в районі Комарна.
За задумом проектантів основою оборони Миколаєва, завданням якої було прикриття обох мостів через Дністер, мали бути вісім артилерійських батарей, оснащених важкими гаубицями Берга зразка 1899 р. (150-мм) з снарядами вагою 39 кг та дальністю стрільби 7,6 км. Ці батареї розміщалися в штольнях (потернах) на північ від міста (по шість гаубиць в батареї). На цій основній позиції було розміщено шість батарей (чотири справа від дороги на Львів і дві зліва). Штольні мали зверху отвори для стрільби, які закривалися щитами з дерну від спостерігачів з літаків, а з часом затягнулися. Друга позиція розміщалася на схилах горбів з південної частини міста, ближче до Дністра і складалася з чотирьох батарей (нині повністю знищених кар’єрами). До цієї позиції з станції Миколаїв-Дністровський навіть була підведена окрема вітка (вона була відновлена при будівництві КБК). Технічною новинкою було те, що стрільба передбачалася з повністю закритих позицій. Передові артилерійські спостерігачі розміщалися на г. Малявка та тростянецьких висотах і звідти по телефону мали передавати координати. Вперше прокладався підземний телефонний кабель. Обидві позиції було з фронту надійно прикриті польовими укріпленнями з батареями польових гаубиць 104-мм, гармат 76,5-мм та кулеметними гніздами. Про рівень цих укріплень можна судити з їх рештків, які збереглися на горбах Тарандова (між основною позицією та заправкою біля Тростянця). Там є рештки підземних казематів (для складів та лазаретів), цілі підземні галереї з залишками бетонного перекриття, рештки пів батарей та кулеметні гнізда. Подібні укріплення були напроти лінії батарей справа від дороги на Львів. Одне з них, у вигляді острівця, зарослого лісом, збереглося по дорозі на озеро, що знаходиться біля Великої Волі.
Дорога на Львів (дефіле між горбами) з обох сторін прострілювалося кулеметами та артилерією з закритих позицій. Центр управління вогнем знаходився в ДОТі (така назва збереглася в Миколаєві, хоча насправді, дане укріплення справжнім ДОТом ніколи не було).
Так само польовими укріпленнями прикривалася друга позиція. Ці укріплення на схилах горбів вище цвинтаря („шанци”) добре пам’ятає старше покоління. Кар’єр та пізніші будівництва їх повністю знищили.
Обидві лінії тет-де-пону надійно прикривалися з флангів. Польові укріплення були збудовані поблизу городища давнього Дроговижа на Стружній горі. Були використані і старі вали городища. Зі сторони Стільська та Ілова вздовж Колодниці також тягнулася низка польових укріплень. Їх також деякі археологи пізніше прийняли за укріплення Х-ХІ ст. З цього боку не було доріг, тому артилерійські позиції там не передбачалися. Практика показала, що це було помилкою.
http://mykolayiv.org/detail/mikolayivska-fortecya/full/